Справа №2
Черниш Василь Володимирович
Вік: 39 років
Активіст Автомайдану. Колишній співробітник СБУ. Учасник українського спротиву в Криму. Мешканець Севастополя.
Зник 15 березня 2014 року в Севастополі
Сусідка бачила, як Василя виводили з дому люди в формі.
- Чому Черниша не було внесено до списків на обмін, на відміну від інших автомайданівців?
- Чи причетні до його зникнення колишні колеги з СБУ?
"Привіт, Віола! У нас поки що на краще нічого не змінилося, всі в очікуванні нелегітимного референдуму. Я вже думаю, куди переїхати, тому що після 16 березня може початися весела гра, де скажуть, що українські військові - це незаконні збройні формування або окупанти, які потрібно знищити!"
Повідомлення з таким текстом 15 березня 2014 року о 12:38 за московським часом отримала від Василя Черниша його близька подруга Віола.

Це було востаннє, коли активіст Автомайдану, колишній співробітник СБУ Василь Черниш виходив на зв'язок із близькими. Того самого дня, 15 березня, сліди Василя губляться. За непідтвердженою інформацією, отриманою знайомими Черниша, які намагалися його розшукати, нібито 15 березня сусідка по квартирній площадці бачила, як Василя виводили з арендованої ним квартири люди в формі (ймовірно ще українського МВС) зі словами "Нарешті ти повернешся додому".

"Весела гра" після "референдуму", як і передбачав Василь, буде. Незгодні з окупаційною владою в Криму будуть оголошені екстремістами і терористами, їх будуть викрадати, катувати, саджати в тюрми, вичавлювати з півострова. Але в одному Черниш помилився. Жорстка зачистка незгодних почалася раніше, ще до "референдуму". Коли Василь писав цю смс, вона вже була в розпалі.

Яка доля чекала на україномовного севастопольця родом із західноукраїнського Тернополя, на людину, яка добре знала секрети роботи своїх колишніх колег з Управління СБУ в Севастополі і відкрито висловлювала свою проукраїнську позицію?
Фото зі сторінки Василя в Facebook
Зібрати інформацію про Василя Черниша виявилося непростою задачею. У нього немає близьких родичів в Україні, з його сім'єю, яка живе закордоном, зв'язатися нам так і не вдалося. Активісти, які спочатку займалися пошуками Черниша, ще 2014 року кілька разів спілкувалися з його молодшою сестрою Олександрою. Але, закінчивши школу в Тернополі, вона виїхала до мами в США. Після цього вона, швидше за все, змінила номер, перестала відповідати на повідомлення друзів Василя, журналістів і правозахисників у соцмережах.

Єдині родичі, які цікавилися долею Черниша, - це його рідна тітка і двоюрідна сестра по материнській лінії. Тітка давно не була в Україні, а останні півроку не виходила на зв'язок зі знайомими Василя. А з двоюрідною сестрою нам вдалося зв'язатися.

Друзів у Василя небагато, але і їм він не розповідав усі подробиці свого життя і особливо професійної діяльності. Знайомі описують Василя як одинака зі складним, безкомпромісним характером. Швидше, винятком для нього став Майдан: з перших днів Василь брав активну участь у революції, був у центрі подій і спілкувався з великою кількістю малознайомих людей. Завдяки цьому нам пощастило дізнатися деякі подробиці його життя в останні перед зникненням місяці.

Проте період перед пропажею Черниша був настільки насичений подіями, що їх учасники насилу згадують хронологію, місця, імена та інші подробиці, які могли б пролити світло на долю Василя.
Василь Черниш повернувся в Севастополь з Києва наприкінці лютого, ще до появи "зелених чоловічків" в Криму. "Там точно щось буде, і я мушу бути там", - казав він своєму недавньому знайомому Дмитру, київському підприємцю і активісту Євромайдану, з яким зустрілися в Українському домі, в штабі масштабного громадського руху "Автомайдан".

Розуміючи, що другу загрожує небезпека, Віола намагалася відмовити Василя від поїздки. "Але він нікого не слухав, - згадує дівчина. - Казав: "Ти нічого не розумієш, я маю їхати!"

Уже з Криму він надішле Віолі відео, на якому намагається з'ясувати, чому військові без розпізнавальних знаків перекривають шляхи в Стрілецькій бухті (це мікрорайон в західній частині Севастополя). Військові знімають Василя у відповідь і називають провокатором.

Те саме відео 5 березня він викладе на свій Youtube-канал "bogun20" (Іван Богун - один з улюблених героїв українського фольклору, талановитий козацький полководець, один з керівників козацького повстання часів Хмельниччини).
НАПЕРЕДОДНІ ЗНИКНЕННЯ
А 6 березня - ще одне відео, відзняте поблизу Штабу Військово-морських сил Збройних сил України.
"Російські окупанти під'їхали під Штаб Флоту на авто із знятими номерами, але забули про номер на лобовому склі (КН 5989 rus 16). Номерний знак Республіки Татарстан. Далеко заїхали, падлюки!!!" - пише Василь в коментарі.

На обох роликах видно, що Василь, не ховаючись, фіксує на відео присутність і пересування окупаційних військ, вступає з ними у відкриті перепалки.
Тоді ж, на початку березня, в Севастополь почали з'їжджатися соратники Василя Черниша - київські автомайданівці. 7 березня на двох автівках до Криму приїхали вже досить відомі на той час через події в Києві Сергій Хаджинов, Олексій Гриценко, Наталя Лук'яненко, Ольга Швець, Сергій Супрун, Віталій Уманець, Ольга Бондаренко і Марина Гоношиліна.

Разом з Лук'яненко, Гриценком, і Хаджиновим ми спробували відновити події початку березня.

"Ще на в'їзді в Крим ми почали розуміти, що тут все погано. Цей озвірілий "Беркут", "зелені чоловічки" з автоматами, - згадує Сергій Хаджинов. - Ми повикидали з машин всю українську і майданівську символіку, почистили телефони, робили вигляд, що ми парочки, які просто їдуть до Криму на відпочинок. У Крим в'їхали в принципі без проблем".

"Але зовсім сумно все виявилося вже на місці, - розповідає Олексій Гриценко. - Абсолютно деморалізовані українські військовослужбовці, заблоковані в частинах, яким елементарно потрібні були їжа, вода, шкарпетки, спідня білизна. Ми приїжджали до частини, брали список, купляли все в супермаркетах і привозили їм. Казали, що Україна з вами, ми вас підтримуємо".
Автомайданівці Сергій Супрун, Сергій Хаджинов та Олексій Гриценко біля заблокованої військової частини в Криму. Березень 2014 року.
До однієї з таких поїздок по військових частинах 8 березня приєдналися севастопольці Василь Черниш і Дмитро Білоцерківець. Згадати в подробицях той день ніхто з учасників поїздки так і не зміг. "Ви зрозумійте, тоді було стільки подій, і кожна шокувала більше за попередню", - пояснює Хаджинов. За хронологією пересування, що збереглася в архіві Google Maps в акаунті Сергія, встановлюємо, що тоді вони відвідували не лише частини в Севастополі, але й заблокованих військових на Фіоленті та в Перевальному. Чи був з ними Черниш протягом усього маршруту, автомайданівці напевне сказати не можуть.
Значно яскравіше в пам'яті зафіксована їх наступна зустріч з Василем - 10 березня.

9 березня на в'їзді в Крим так званою кримською самообороною були викрадені активістки Автомайдану Катерина Бутко і Олександра Рязанцева, які так само їхали на півострів підтримати українських військових та проукраїнськи налаштованих кримчан. За непідтвердженою інформацією, яка з'явилась у автомайданівців, їх могли утримувати в Севастополі. 10 березня на пошуки викрадених активісток в місто з Сімферополя примчалися Олексій Гриценко, Сергій Хаджинов і Наталя Лук'яненко. Близько 11 ранку вони зустрілися з Василем. Він показував дорогу до відділень міліції, комендатур, штабів українського і російського флотів.
"В якусь з комендатур Вася заходив сам, а ми чекали в машині. Його виокремлювало з середовища те, що він розмовляв українською мовою", - згадує Олексій Гриценко.

"А пам'ятаєш, ти ломився в штаб Чорноморського флоту РФ? - сміється Олексій, звертаючись до Хаджинова. - Вони тоді ще сказали: "У нас никого нет, обращайтесь в комендатуру". Я ось зараз згадую і думаю, якими ми були наївними! Пішли в штаб ворога спитати, чи не не викрадали вони наших. Тоді просто ще не прийшло усвідомлення, що вже війна".

Проте російський прапор уже був вивішений на адміністративній будівлі в центрі Севастополя, якраз напроти кафе, в якому сиділи активісти після безуспішних пошуків Шури і Каті. Це точно запам'ятала Наталя Лук'яненко. З усіх автомайдановців вона найближче спілкувалася з Чернишем.
"Я добре пам'ятаю, що в тому кафе Вася розповідав, що його "ведуть" і він бачить, що за ним хтось стежить на автомобілі, - говорить Наталя. - Ще він розповідав, що напередодні позичав у знайомої машину, а коли повернув, знайома сказала, що, судячи з усього, за ним стежили, оскільки за автомобілем продовжувала їздити "наружка". Якби ж тоді знали, що станеться потім, звісно, приділяли би більше уваги дрібницям, намагалися б запам'ятати..."
Наталя Лук'яненко
У той самий день з автомайданівцями зустрічався Дмитро Білоцерківець, севастопольський активіст і молодий політик, нині депутат Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка. Саме на нього за день до того, під час мітингу на честь 200-ліття Тараса Шевченка, біля пам'ятника поету напала "кримська самооборона", заблокувавши його автомобіль і вибивши в ньому скло.
Дмитро згадує, що бачився з Василем ще один раз після того, як 10 березня пізно ввечері автомайданівці поїхали з Севастополя, так і не знайшовши слідів Бутко і Рязанцевої. Швидше за все, це було 11 березня. "Я пам'ятаю, що ми йшли з Василем в районі Центральної гірки. Йшли в бік Штабу флоту. Тоді ще дівчат не знайшли, а в нас була підозра, що вони можуть бути там".

Василь розповідав Білоцерковцю про свій конфлікт с колишніми колегами з Управління СБУ в Севастополі, які, за словами Черниша, були "кураторами з Москви". "Конфлікт нібито виник через проукраїнську позицію Черниша, - намагається згадати ту розмову Дмитро. - Було видно, що Василь дуже переживає, що він постійно "на шухері". Він весь час озирався, казав, що намагається не з'являтися вдома и не їздити тими самими маршрутами. Судячи з усього, побоювання у нього були серйозні".

Про те, що на вулицях, щоб приховати обличчя, Василь накидав капюшон, згадує і Олексій Гриценко. "Коли ми їздили по комендатурах, нам здалося, що за нами стежать. Вася каже: "Я зараз відійду і поспостерігаю збоку". Відходячи, він накинув капюшон. Так і ходив".
Скрін з Facebook-сторінки Дмитра Білоцерківця
В ті дні, з 5 до 12 березня, з Василем три-чотири рази бачився севастополець, активіст-стрімер Євген Мельничук, з яким вони познайомилися ще на Майдані в Києві. Євген не може пригадати точні дати, але впевнений, що вони зустрічалися 9 березня на згаданому мітингу біля пам'ятнику Тарасу Шевченку. Тоді на проукраїнських активістів напали представники "кримської самооборони". "Ні, Василь в бійці, здається, участі не брав. Найбільше тоді, звісно, отримав Дмитро Білоцерківець".
Василь розповідав Євгену, що вже кілька днів живе у їх спільної знайомої і не з'являється на своїй арендованій квартирі, побоюючись затримання. А під час їхньої зустрічі, яка відбулася орієнтовно 12 березня (точніше активіст згадати не може), йшлося чи то про машину, чи то про їх спільну поїздку до Києва. "В той час ми всі готували шляхи для відступу, тому що розуміли, що нам загрожує реальна небезпека", - згадує Євген.
Євген Мельничук
11 березня Шуру Рязанцеву і Катю Бутко звільнили, а разом з ними - затриманих раніше "кримською самообороною" журналістів Олену Максименко, Олеся Кромпляса та Євгена Рахно.

І активістки Автомайдану, і журналісти пробули в полоні три дні - як з'ясувалося пізніше, на гауптвахті Чорноморського флоту РФ в Севастополі. Їх били, принижували, проводили багатогодинні допити щодо фінансування Майдану і їхніх планів у Криму, утримували в одиночних камерах, погрожували розстрілом. Після звільнення полонені заявляли в пресі, що їх відпустили лише завдяки резонансу, який викликало їх викрадення.
ЗАЧИСТКА
Кадр з відео "Радіо Свобода". Олександра Рязанцева та Катерина Бутко дають прес-конференцію в Києві, через кілька днів після звільнення з полону.
11 березня також з Криму поїхали автомайданівці Сергій Хаджинов, Віталій Уманець, Ольга Швець и Марина Гоношиліна. Кількома днями раніше потягом до Києва поїхала Ольга Бондаренко.

У Криму залишились Олексій Гриценко, Сергій Супрун і Наталя Лук'яненко. Вони продовжували допомагати військовим частинам. Вночі з 13 на 14 березня, коли автомайданівці поверталися з чергової поїздки до українських військових, за ними розпочалася погоня вулицями Сімферополя. Невідомі на п'яти машинах переслідували їхнє авто. "Я пам'ятаю, що інтуїтивно їхав в бік Меджлісу, мені здавалося, головне, дотягнути туди, а там нам допоможуть. Може, через те, що напередодні ми зустрічалися с Джемілєвим (Мустафа Джемілєв - лідер кримських татар. - Ред.), - згадує Гриценко. - Я почав виляти, ми проїхали два кордони, але до Меджлісу не дотягли 500 метрів".

Переслідувачі відкрили вогонь по машині автомайданівців. Коли перші кулі влучили в авто, довелося зупинитися.

Добу всі троє активістів перебували в Сімферополі, ймовірно в підвалі сімферопольського військкомату. Після доби побоїв і допитів Олексія Гриценка перевезли до Севастополя, імовірно до будівлі СБУ, а Сергія і Наталю залишили в Сімферополі. Напевно, "особлива увага" до Олексія була пов'язана з тим, що він син відомого українського політика Анатолія Гриценка.

Наталя вважає, що їх викрадали співробітники ФСБ, серед яких дівчина запам'ятала Ігоря Безлера. Того самого Безлера на прізвисько "Бєс", який згодом опинився серед ватажків так званої ДНР.

Олексія Гриценко в Севастополі вже не катували. Його утримували в одиночній камері. Він чув, що в сусідніх кімнатах теж є полонені. Один з них постійно сильно кашляв. Ще хтось запитував охорону, чи правда, що захопили сина Анатолія Гриценка. "Але йому швидко заткнули рота", - згадує Олексій.
Стример Євген Мельничук, як і Василь Черниш, вирішив залишатися в Севастополі до дня "референдуму" 16 березня. Євген - колишній військовослужбовець, випускник Військово-морського інституту ім. Нахімова. Він продовжував підтримувати зв'язок з колишніми товаришами по службі, які залишались на заблокованих російськими військовими кораблях і на території військових частин. Євген до останнього транслював стріми з Донузлава, їздив з колегами на керченський напрямок, сконтактовував представників ЗМІ з офіцерами-однокурсниками.

Ввечері 15 березня Мельничук знаходився в своїй квартирі разом зі знайомим по київському Майдану Дмитром з Вінниці, який зупинився у нього, і журналісткою Тетяною, громадянкою Росії, яка на той час вже декілька років жила на Кіпрі і приїхала висвітлювати "референдум".

Задзвонив телефон - батьки попереджали Євгена, що до них уже приходила "кримська самооборона" і розшукувала його. Проте піти з квартири Женя не встиг. По сходах уже піднімалося близько двадцяти озброєних людей. Разом з Дмитром і Тетяною вони спробували забарикадуватися в квартирі, але самооборонівці вибили двері.

Євгена і його гостей почали бити. Найбільше діставалося вінничанину Дмитру - він був немісцевим і цілком відповідав міфу про страшних бандерівців, які збиралися зірвати "процедуру народного волевиявлення".

Дмитро розповідає, що з квартири його витягли в напівпритомному стані. Привезли у відділок міліції, там просто на вулиці продовжили знущання. "Вони били мене безперестанку. Кричали "Де твої бандерівці?!" Потім почали стріляти біля голови, - розповідає Дмитро. - Вони цілком готові були мене вбити і викинути десь за містом. І я вже прощався з життям".

Але закривавленого "бандерівця" наказав відвезти до лікарні начальник міліції.
"У мене був зламаний ніс, ребра, я був весь у крові. В лікарні мені зробили знеболювальний укол, а потім підійшов міліціонер, який привіз мене до лікарні, спитав, чи я його чую. Розмовляти я не міг, у мене були розбиті губи, вибиті зуби, проколотий і порізаний язик. Я просто кивнув. Тоді він мені сказав: "Тікай, ти тут не виживеш". Він вийшов з палати і зачинив за собою двері. Часу на роздуми не було, я вже чув, що самооборонівці бігають по коридорах і шукають мене. Я вистрибнув з вікна другого поверху. На щастя, грунт під вікном був м'який".
Після одужання Дмитро вирушив добровольцем у зону АТО
Дмитро Білоцерківець
10 березня пізно ввечері на потяг Севастополь-Київ сів Дмитро Білоцерківець. Після багаточисельних нападів і погроз від прихильників "русского міра" він все-таки вирішив залишити півострів. На цьому його багатомісячна боротьба за український Крим закінчилась, принаймні на самому півострові. Пізніше він буде назначений на високу посаду в Київський міськдержадміністрації щойно обраним мером Віталієм Кличком, а в жовтні 2014-го стане депутатом Верховної Ради.
Автомайданівці пробули в полоні шість днів. їх звільнили 20 березня в рамках "великого обміну", про який нам розповідав Андрій Сенченко.
Євгена Мельничука в той вечір так само відвезли у відділок міліції, так само били, але не так сильно, як Дмитра. Можливо, тому, що він, навідміну від Дмитра, корінний севастополець. А може, через те, що його відразу почали шукати батьки. Близько 3 години ночі вже 16 березня Євгена Мельничука відпустили. "Ночувати вдома можливості не було, там були вибиті вхідні двері і все перекинуто догори дригом. Я поїхав до батьків, де пробув до ранку. Близько 12-ї дня 16 березня, незважаючи на явні ознаки побоїв, я пішов до своєї квартири. Треба було щось вирішувати з дверима і речами", - згадує Мельничук.

Вже біля свого будинку Євген помітив, що за ним їде біла машина марки "Деу". Через кілька хвилин за ним в квартиру піднялися озброєні люди і захопили його вдруге. "Мені на очі натягли шапку, проте я встиг упізнати серед тих, хто мене викрадав, полковника Тихого, який був на посаді начальника стройового відділу в інституті ім. Нахімова, коли я там навчався", - каже Євген.

Активіста відвезли в приміщення Балаклавської прикордонної застави, де утримували кілька днів. Сильно били, з особливим садизмом, за словами Євгена, це робили "казаки". В якийсь момент серед них з'явився чоловік у формі, Євген припускає, що він - співробітник ФСБ. "Судячи з усього, він був головний у цій компанії, - згадує Мельничук. - Він мені сказав: "Таких мудаков, как ты, надо сразу кончать".

Можна вважати, Євгену пощастило. Впливові родичі на материку змогли провести переговори "на найвищому рівні" і викупити його в "кримської самооборони". Активіст каже, що ніколи не питав у родичів, яку суму вони тоді заплатили.
Кілька днів Дмитра ховали у себе майданівці. Знайомі на материку купили йому квиток. 18 березня потягом Севастополь-Київ побитий, з численними травмами і переломами, Дмитро дістався спочатку до Києва, оскільки з Вінницею прямого сполучення не було, а вже звідти - додому. Півтора місяці після повернення він провів у лікарні з діагнозом "сполучна травма тіла". Після остаточного одужання Дмитро вирушив добровольцем у зону АТО.
Виписка з історії хвороби Дмитра
Євген Мельничук з сім'єю. Зараз у нього вже п'ятеро дітей. Фото з Facebook-сторінки Євгена
18 березня Євген уже був у Києві. Він написав заяву про викрадення і катування до відділення міліції Оболонського району. Проте протягом трьох років ніхто зі слідчих з ним на зв'язок не виходив. Лише нещодавно вперше за весь час йому зателефонували з прокуратури Автономної Республіки Крим, яка зараз знаходиться в Києві.

Євген впевнений, що і він, і Дмитро потрапили під "кампанію зачистки" окупаційною владою всіх неугодних напередодні проведення так званого референдуму: "Не скажу, що був здивований. Ми здогадувалися про те, що щось подібне може трапитися, тому багато хто з наших поїхав ще до 14 березня".

Мельничук не виключає того, що Василь Черниш теж потрапив під зачистку перед "референдумом". "Можливо, він навіть був десь поруч зі мною в Балаклавській прикордонній заставі… Все може бути...", - говорить Євген. Ми також цього не виключаємо, тому розповіли тут ці дві історії викрадених у Севастополі активістів.
На Майдані Василь Черниш не приховував, що він колишній співробітник Служби безпеки України. Він мало розповідав про себе, але майже всі його знайомі, з якими нам вдалося поспілкуватися, знали, що в нього був конфлікт с керівництвом Управління СБУ в Севастополі.

"Перед Майданом у нього були шалені проблеми на роботі. Я його весь час просила заспокоїтися і не робити дурниць, - розповідає Віола. - Але Вася - людина гіперактивна, правдоруб, який до останнього буде доводити свою точку зору. Ще тоді я його вмовляла кидати Крим і їхати на роботу до Києва. Але він казав: "Вони корупціонери, і я це доведу!"
"УЛЮБЛЕНА РОБОТА"
Щоб зрозуміти, що знають у Центральному управлінні СБУ про конфлікт Черниша з його керівництвом, ми зустрічаємось з діючим високопосадовцем Служби. Він знайомить нас із досьє Черниша, яке зберігається в архіві СБУ, але зробити копії не дозволяє.

"З жовтня 1998 до травня 2005 року Василь Черниш був прапорщиком в Управлінні СБУ в Тернополі, оперативним черговим. Щоб ви розуміли суть цієї посади, він стояв постовим біля входу в будівлю, - пояснює есбеушник. - У нього не було вищої освіти, і він не міг отримати офіцерське звання".

Але, схоже, Василь сильно прагнув працювати в органах держбезпеки. Паралельно зі службою 2004 року він закінчує два виша - Тернопільський інститут економіки і права за спеціальністю "фінанси" і Тернопільську академію народного господарства, спеціальність "правознавство".

2005 року Черниш нарешті отримує офіцерське звання. Його направляють працювати в міжрайонне управління СБУ в містечко Бучацьк Тернопільської області. Офіцерську кар'єру в спецслужбі Василь почав з роботи по лінії "К" - "боротьба з корупцією і організованою злочинністю". Хоча тернопільські колеги згадують, що Василь "займався всім потрохи, де не вистачало рук".

"Розслідування, юридичні питання - то його. Він любив свою роботу, - розповідає сестра Оксана. - А коли його підколювали, що він працює в сфері економічних злочинів, він завжди казав: "Хтось же мусить не брати хабарі".

У грудні 2009 року Черниш був призначений в підрозділ контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління СБУ в Севастополі. Рідним Василь своє переведення до Криму пояснив загальними фразами: мовляв, набридла тернопільська сирість, та й взагалі його в Тернополі нічого не тримає.

У севастопольському Управлінні Василю було доручено курувати підприємства агропромислового комплексу.

За перший рік роботи в Криму послужний список Черниша нічим особливим не вирізняється. Типові для співробітника СБУ премії, заохочення, навіть цінні подарунки.

Претензії до його роботи у керівництва, якщо судити по записах у досьє, почалися з березня 2011 року.

"У березні розпочинається низка стягнень і доган Чернишу збоку керівництва. Причому все це по висхідній: від начальника відділу до керівництва Управління, що дає нам підстави вважати, що на це були об'єктивні причини. Можливо, він свідомо йшов на конфлікт з керівництвом", - припускає наш знайомий офіцер СБУ, проаналізувавши документи Василя.

За останні два роки служби у справі Черниша немає жодного заохочення, натомість - десятки стягнень і доган. Цікаво, що за весь час роботи в Тернопільській області у Василя було лише одне стягнення.

"Врешті-решт це призвело до того, що в липні 2013 року він був звільнений - за "системне невиконання умов контракту", - підсумовує наш співрозмовник.

Але, навідміну від керівництва СБУ, колега Черниша Євген С., який працював з ним у "сусідніх" відділах, вважає, що зі звільненням Василя не все так просто.

"Він був непоганий спеціалістом. Але коли в 2010 році на керівні посади прийшли донецькі, вони почали пресувати бізнес. А тих, хто їм не приносив гроші, вони "задвигали". Я теж потрапив під цей каток, мене тоді понизили на посаді, - розповідає Євген. 2014 року він, як і ще 240 співробітників СБУ в АР Крим, "вийшов" з півострова і продовжив працювати у Київському главку, проте звільнився за власним бажанням незадовго до нашої зустрічі.

Призабуте наразі слово "донецькі" в роки правління Віктора Януковича справді жахало як бізнес, так і чиновників різних рангів. А переїзд Василя Черниша до Криму саме співпав з обранням Януковича президентом.

17 березня 2010 року Янукович призначив на посаду начальника Управління СБУ в Севастополі свою донецьку людину - Олександра Якименка.

Того самого Якименка, який у січні 2013 року очолить СБУ і якому згодом будуть пред'явлені обвинувачення в державній зраді і злочинах проти людяності, скоєних під час Євромайдану. Якименко синхронно з Януковичем втече з України в східному напрямку. Але тоді, в далеких 2010-11 роках, перед Якименком, який на той момент мав досить скромний досвід роботи в спецслужбах, стояли зовсім інші завдання - принаймні, так стверджують його кримські підлеглі.

"Якименко привів із собою команду донецьких. Їх мало цікавила контррозвідка, захист державних інтересів. Задача була одна - перерозподілити грошові потоки таким чином, щоб вони осідали в них у кишенях", - згадує колишній співробітник СБУ Євген С.

Після того, як у серпні 2011-го Якименко пішов на аналогічну посаду в Донецьку область, севастопольське Управління ненадовго очолив Володимир Воропай, виходець з Дніпропетровської області. А вже в жовтні 2012 року Янукович призначить начальником севастопольського управління донеччанина Петра Зиму.

Як незабаром з'ясувалося, призначення Зими було невипадковим. Він добре впорався з підготовкою севастопольського Управління до подій "русской весны" та захопленню Криму. Вже на початку березня 2014-го в Києві констатують, що СБУ Севастополя не просто не чинила опору, а майже повним складом перейшла на сторону окупанта.

2 березня 2014 року підконтрольний Кремлю "прем'єр" Криму Сергій Аксьонов призначив Зиму начальником кримського главку СБУ. 12 березня тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко не добирав слів: "Військовий злочинець, самозванець Зима буде заарештований і буде проходити по справі у військовій прокуратурі".

Як нам повідомили в Генеральній прокуратурі України, на сьогодні щодо Петра Зими проводиться спеціальне (без участі підозрюваного, оскільки він переховується від слідчих органів) досудове розслідування за підозрою в діях, спрямованих на насильницьке повалення конституційного ладу і захоплення влади (ст. 109 ККУ ), посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110), а також у створенні злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 255).
Одним з тих, хто підписав Чернишу кілька стягнень і погодив його звільнення, був заступник начальника Управління "з економіки" Олександр Обертинский. У 2014 році Олександр Леонідович "вийшов" з Криму до Києва, але відразу звільнився за станом здоров'я.

Ми зв'язалися з Обертинським телефоном. Він стверджує, що не пам'ятає, щоб на Василя Черниша чинився тиск. "Він працював в цілому непогано. У мене не було до нього претензій. Але ви зрозумійте, між нами було ще кілька ланок керівного складу від начальника відділу до начальника сектора. Я не міг знати все, що у них там відбувалося", - більше нічого Олександр Леонідович нам не розповів, пославшись на те, що йому не відомо ні про зникнення, ні про незаконне звільнення Черниша.

Переказуємо цю розмову колезі Василя Євгену С., він не надто вірить у щирість свого колишнього начальника: "Обертинський "ліг" під донецьких і робив усе, що вони йому казали. Не думаю, що він би заперечував, якби йому надійшла команда звільнити неугодного опера".

Ще один колега Василя Олександр,
який працював з ним в одному відділі, а зараз продовжує службу в одному з обласних управлінь, також наводить аргумент на користь того, що Черниша намагалися вижити з СБУ цілеспрямовано: "Прибрати опера за погані показники нереально. Такі у нас правила і традиції, якщо хочете. Переводять на іншу ділянку, пропонують спробувати себе на іншому напрямку... Але щоб звільняли - я з таким жодного разу не зустрічався". Сам же Василь розповідав своїм знайомим, що стягнення і догани йому були виписані "заднім числом". Саме цей факт найбільше його обурював, і він був впевнений, що зможе довести це, як і незаконність свого звільнення в суді.

Нам вдалося знайти людину, яка знає подробиці ситуації, пов'язаної з поданням адміністративного позову Василя до Севастопольського адміністративного суду з метою оскаржити звільнення.

Наше джерело підтверджує, що звільнення справді відбулося незаконно, після того, як Черниш відмовився брати участь у спільній "схемі" СБУ і МВС і наполягав на розслідуванні провадження, яке начальство наказало "прикрити". Щоб приховати незаконне звільнення Черниша, була сфальсифікована ціла серія документів. Йому "заднім числом" було виписано відразу кілька доган і попереджень, а потім так само, "заднім числом", він був звільнений.

В адміністративному позові Черниш стверджував, що складені севастопольським Управлінням СБУ документи - підробка: він не підписував повідомлень про ознайомлення.

Але наш співрозмовник переконаний, що головною метою Василя було не притягнення до відповідальності тих, хто покривав незаконні схеми, а відновлення на посаді. Судячи з усього, своєю роботою Черниш дорожив.

Але участь у подіях, від яких залежала доля країни, очевидно, виявилася для нього важливішою.

Позов був поданий восени 2013 року за допомогою юристів, але, судячи з усього, він так і не був розглянутий судом, оскільки Василя захопили революційні події.
Але заарештувати його, як обіцяв Наливайченко на початку березня 2014-го, досі не вдалося. Ще в тому ж 2014 році, як повідомляють ЗМІ, Зима був переведений на службу в ФСБ в Москву. А в 2015-му переїхав до рідного Донбасу, де, за інформацією засновника сайту "Інформаційний спротив" і народного депутата України Дмитра Тимчука, курував процес формування «органів держбезпеки» в ДНР і ЛНР.

Можна припустити, що саме з Зимою і наближеними до нього колегами у Василя Черниша стався конфлікт, який призвів до його звільнення.

"Коли почалися ці події, Вася, як завжди, в перших рядах попер на Майдан, - в словах Віоли можна почути одночасно докір і захоплення. - Це був би не він, якби не поїхав".

"Я його запитувала: навіщо тобі Майдан? А він відповідав: "Хтось мусить боротися". І так в усьому: він казав "хтось мусить", а мав на увазі "я мушу", - з болем в голосі розповідає сестра Оксана.

Василь Черниш приїхав на київський Майдан на початку грудня, після сумнозвісного побиття студентів в ніч на 30 листопада 2013 року. Перший час він був у рядах Самооборони Майдану, а в розпал подій на Грушевського приєднався до Автомайдану.

"Ми з Василем зустрілися в Українському домі. Він був єдиним есбеушником, котрого я зустрів з нашого боку Майдану, - розповідає Микола Притолюк, пенсіонер СБУ з Тернополя. Він добре пам'ятає Василя ще на початку його кар'єри. Микола був активним учасником революційних подій, а після того, як майданівці зайняли приміщення Українського дому на Європейській площі, став його його комендантом.

Там само, в одній з кімнат Українського дому, розмістився штаб Автомайдану.

Олексій Гриценко згадує, що Черниш з'явився в Автомайдані в розпал подій. Але зізнається, що спочатку його активність і самовідданість викликали підозри у автомайданівців.

"Самі розумієте, як правило, люди, які працювали раніше в системі правоохоронних органів, не дуже ініціативні і рідко рвуться в бій. А Черниш справді був дуже активним і відповідальним, - пояснює Гриценко. - Він з нами катався на авто, брав учать у сутичках. Але при цьому ми розуміли, що хтось з нашого кола "зливає" інформацію, і ми не допускали Василя до процесу прийняття рішень, відсікали від нього і ще деяких людей певну частину інформації. Пізніше ми з'ясували, хто були ці люди, через яких відбувався витік. Черниша серед них не було".

Есбеушне минуле грало з Чернишем злий жарт і в інших ситуаціях.

Нам пощастило знайти київську родину, яка прихистила Василя під час подій Майдану. Це сім'я доволі відомої в Україні активістки, проте в цьому випадку вони виявили бажання залишитися неназваними.

В їхній квартирі Василь жив протягом грудня-січня революційної зими. В нього складалися досить приязні стосунки з власниками, проте через деякий час йому довелося з'їхати - власники виявили, що Василь зберігає під ліжком пістолет. Це обурило господарів, тим більше, що в квартирі знаходилися діти. Після неприємної розмови Василь вирішив шукати інше житло. Хоча дружні стосунки з цією родиною продовжував підтримувати і вже з Криму кілька разів зідзвонювався з власницею квартири.

Вона розповідає, що ще в Києві Черниш показував їй посвідчення співробітника СБУ, яке, судячи з усього, зберіг з часів служби. А в нечастих відвертих розмовах ще в січні Василь ділився з господарями думками про те, що Майдан закінчиться великим кровопролиттям.

Черниш казав, що на Майдані він зустрічав співробітників кримського СБУ в цивільному, в тому числі зі спецпідрозділу "Альфа". Не виключено, що колеги також впізнавали Василя і доповідали про його активність на Майдані своєму керівництву в Крим.

У пікові дні революції - 18-20 лютого - Василь перебував у Севастополі. Ще один севастопольський активіст Автомайдану Руслан Гуцул згадує, що в ці дні рвався їхати до Києва на своїй машині. Він повинен був забрати з собою Василя Черниша та Євгена Мельничука, але ті ніяк не могли зібратися."Васі якісь його знайомі віддали старі убиті жигулі-"копійку". Ми ввечері поїхали забрати машину, завели її, але вона була в жахливому стані: двигун димить з-під капоту, світло паршиве... Я Васі казав, щоб він не брав її, що буде мучитися з нею всю дорогу, але він уперся... Я розлютився і залишив його там. Мені і так тоді два дні довелося їх прочекати", - розповідає Руслан.

Він приблизно згадує місце, де стояла машина, яка так потрібна була Василю.
НА МАЙДАНІ
З машиною, судячи з усього, у нього так нічого й не вийшло: ні в Києві, ні в Севастополі ніхто з наших співрозмовників Василя на "жигулях" не бачив.

Черниш приїхав ненадовго до Києва в 20-х числах лютого. Погостював кілька днів у Олександри - подруги Наталі Лук'яненко. Саме в ті дні в штабі Автомайдану його зустрів київський підприємець Дмитро, який і почув від нього фразу "У Криму щось буде, і я повинен бути там" ...
Протягом трьох з половиною років пошуками Василя Черниша займалися різні люди: його колеги, сестра, друзі з "дореволюційного" життя, автомайданівці, правозахисники… Кожен - в силу своїх можливостей. Досьогодні ні в кого з них немає достовірної інформації про судьбу Василя. Ми спробували зіставити факти, зібрані цими різними, здебільшого незнайомими між собою людьми.

На початку нашого розслідування до нас надійшла інформація від активістів з Криму, що нібито тіло Василя Черниша було знайдено в 2015 році, передано на материк і поховано в Тернополі. Цю інформацію підтверджували наші джерела в прокуратурі. Але про передачу тіла не чув ніхто з друзів Василя. Інформація вимагала перевірки. За допомогою джерел в Управлінні державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області нам вдалося встановити, що з 2014 року свідоцтво про смерть на ім'я Черниша Василя Володимировича не видавалося ні в Тернопільській області, ні в Україні загалом. Поховання тіла без свідоцтва українських органів юстиції неможливе.

"А ще питання: кому передавали тіло, якщо близьких родичів в Україні немає, а рідна тітка про це навіть не чула?" - питає Наталя Лук'яненко. Після зникнення Василя вона проводила власне розслідування.

Від співробітників МВС, які перейшли на бік окупанта, Наталі вдалося дізнатися, що сусідка по під'їзду бачила, як орієнтовно 15 березня Василя виводили з його арендованої квартири люди в формі.
ПОШУКИ ЧЕРНИША
Усі наступні спроби автомайданівців дізнатися про долю Василя зазнавали невдач. В їхнього джерела в "поліції" Криму нібито почалися проблеми через те, що він цікавився Чернишем. Іншого способу роздобути інформацію на окупованій території у них не було.

Уже восени 2015 року Наталя дізналася від Дмитра Білоцерківця, що Василя знайшли мертвим. Ми спробували встановити першоджерело цієї інформації, але це виявилося непросто.

Дмитру про знайдене тіло Черниша повідомив Євген, колега Василя з "сусіднього" відділу, про якого ми вже писали вище. Ми зустрілися з Євгеном С., щоб перевірити достовірність інформації. Але виявилося, що він не може згадати, звідки це знає: "Швидше за все, це сказав мені хтось із наших спільних з Васею знайомих. Це була оперативна інформація. Говорили, що його тіло знайшли в районі мису Фіолент, в лісопосадці вздовж Комишового шосе ".

У розмові не під запис інформацію про те, що Черниш нібито був знайдений мертвим в районі Фіолента, підтверджує і високопоставлений офіцер з Центрального управління СБУ. Крім того, він має дані (щоправда, непідтверджені) про те, що при проведенні обшуку в квартирі Черниша було вилучено спиці, якими він і його товариші, за версією "слідства" окупаційної влади, нібито збиралися заколювати людей. "Василю "шили" екстремізм", - говорить офіцер, але підкреслює, що гарантувати достовірність цієї інформації не може, оскільки офіційних або надійних джерел у нього немає.

В архівах кримінальних зведень кримських ЗМІ нам вдалося знайти тільки два повідомлення того періоду про тіла, знайдені у відносній близькості від Севастополя.

В одному з них йдеться про тіло, виявлене на території будівництва в Севастополі 19 травня 2014 року. Але у повідомленні сказано, що особа загиблого встановлена, йому 39 років. У травні 2014 року Василю було 36.
У цьому будинку в Севастополі знімав квартиру Василь Черниш. За однією з версій саме з цієї квартири він був викрадений 15 березня 1014 року.
Друге повідомлення: 13 травня 2014 року в районі гори Челебі-Яурн-Белі в Балаклавському районі Севастополя був знайдений труп чоловіка двомісячної давності. На момент публікації особу загиблого встановлено не було, а слідчі слідчого управління СК РФ по місту Севастополю просили громадян про допомогу в ідентифікації тіла.

У повідомленні також описаний одяг, в якому був загиблий: джинсова куртка світло-синього кольору, синтетична синя кофта, футболка з малюнком у вигляді якоря і написом "Аврора", штани світло-зеленого кольору, черевики-берці. На зап'ясті лівої руки - шкіряний браслет з візерунком.
Оскільки знайдене 13 травня тіло - двухмісячної давності, момент смерті знайденого чоловіка може співпадати з моментом викрадення Василя Черниша. Тому на вивченні цього випадку ми зупинилися більш детально.

Ми опитали знайомих і друзів Василя, чи пам'ятають у нього щось з перерахованих у повідомленні предметів одягу. Але ніхто нічого подібного пригадати не зміг.

"Коли ми з ним бачилися в Севастополі, він був у коричневій кофті з капюшоном", - говорить Олексій Гриценко.

Віола має сумніви, що Василь міг носити футболку з написом "Аврора". "Тим більше, коли він пропав, ще холодно було. Сумніваюся, що він би гуляв у джинсовій куртці".

Наталя згадує, що Василь носив браслет на руці. Але який саме і що на ньому було, їй важко пригадати.

Ми написали запит в МВС РФ: чи було ідентифіковано знайдене 13 травня 2014 року тіло в Балаклавському районі? Наше звернення було перенаправлено за підслідністю до Слідчого комітету РФ, на момент написання цього матеріалу відповідь ми ще не отримали.

Пошуками Василя займався і його однокласник Олександр. Зараз він живе закордоном; доки знаходився в Україні, намагався зібрати максимум інформації. "Так, Василя дійсно забрали з дому невідомі. Ми дізнавалися про те, що трапилося, через сусідів, але з часом сусіди стали уникати розмов, - розповідає Олександр. - У 2015 році вдалося зустрітися з людиною, яка проживала на одній сходовій клітці з Василем. Але він, навіть перебуваючи на материковій Україні, дуже боявся говорити, аж до того, що так і не назвав свого імені".

Цей сусід розповідав, що Василя нібито "здала" жінка, яка жила в сусідній з ним квартирі. Він був упевнений, що саме вона спровокувала арешт Василя, оскільки і раніше між сусідами відбувалися сварки і скандали. Жінка нібито писала кляузи на Василя і обіцяла "здати бандеру".

Олександру також вдалося дізнатися, що Черниша забрали не з першого разу. Нібито напередодні до нього двічі приходили якісь люди і радили виїхати якомога швидше. Але у Василя, за його словами, не було грошей, щоб виїхати (а на той час, нагадаємо, рахунки кримських філій банків уже були заблоковані Києвом). Олександр розповідає, що з проханням допомогти грошима і передачею їх до Криму Василь звертався до свого знайомого, який очолював податкову міліцію в одній з областей на материку. Той збирався допомогти, але не встиг.

Версія про те, що у Василя не було коштів, щоб виїхати, здається Наталі цілком імовірною. "Було помітно, що йому не вистачало грошей навіть для нормального життя", - зазначає Лук'яненко. При цьому вона згадує, що автомайданівці пропонували Чернишу їхати з ними, але він відмовився: мовляв, у нього ще є справи в Севастополі.

Важко зрозуміти, наскільки зібрана друзями і колегами Василя інформація достовірна. Всі наші співрозмовники чули про те, що Черниша забрали з його квартири. Але сам Черниш розповідав і Євгену Мельничуку, і Дмитру Білоцерківцю, що не живе у себе вдома і намагається там не з'являтися. Крім того, через три роки друзі самі зізнаються, що вже насилу розрізняють, яку інформацію їм вдалося роздобути з Криму, а яку вони прочитали в ЗМІ або почули від третіх осіб. Пошуки Василя ускладнюються ще й тим, що в Україні немає його близьких родичів, мама і рідна сестра не виходять на зв'язок, а вітчим, судячи з усього, не цікавиться його долею.

Але 2 листопада в ефір одного з українських телеканалів, де на запитання телеглядачів відповідав один з лідерів Автомайдану, соратник Василя Черниша Олексій Гриценко, подзвонила Оксана Мороз (дівоче прізвище - Черниш). Жінка назвалася сестрою Василя Черниша і розповіла, що вже четвертий рік шукає брата. Вона вже кілька років оббиває пороги СБУ і поліції, писала листи і звернення до народних депутатів, обраних від Тернопільської області, але звідусіль отримувала одну й ту саму відповідь: Крим - непідконтрольна Україні територія, нічим допомогти не можемо.

Сестра Василя розповіла нам дику історію про те, як в черговий раз прийшла до управління поліції в Тернополі. "Це було як раз одне з релігійних свят, коли, за повір'ям, не можна пускати чужих жінок в хату. У нас на Тернопільщині люди в це дуже вірять. Так вони мене навіть в управління не пустили! Вийшов черговий і сказав, що не пустить, бо начальник заборонив пускати жінок. Ми розмовляли з черговим при вході. Він каже: "Чого ви хочете - щоб я поїхав до Криму шукати вашого брата? Так я пропаду там так само, як він, - згадує Оксана. - А в СБУ мене взагалі слухати не захотіли. "Він у нас давно не працює, і все".

Оксані, єдиній родичці Василя в Україні, яка цікавилася його долею, навіть не повідомили, що кримінальне провадження по факту зникнення Черниша знаходиться в поліції Голосіївського району Києва.
У тотально російськомовному Севастополі Василь Черниш принципово розмовляв рідною українською мовою. На цьому наголошують усі без винятку наші співрозмовники.

"Його україномовність кидалася в очі. Він навіть до окупантів звертався українською, коли ми їздили по комендатурам ", - розповідає Олексій Гриценко.

Участь у мітингу 9 березня біля пам'ятника Тарасу Шевченку, відкриті перепалки з "зеленими чоловічками" - все це не могло не привернути увагу "кримської самооборони" і співробітників ФСБ, які в березні 2014-го фіксували на відео кожен крок проукраїнських активістів.

Більш того, на відео з Youtube-каналу Василя від 5 березня видно, що у відповідь його знімає людина у військовій формі без розпізнавальних знаків.
ВЕРСІЇ
Цілком можливо, що ще спочатку березня Василь Черниш потрапив у списки тих, кого потрібно було "знешкодити" напередодні "референдуму", і його викрадення, як і викрадення Євгена Мельничука і вінничанина Дмитра, було спланованою акцією, проте не стосувалося його професійного минулого - забирали всіх проукраїнських і промайданівських активістів, які не встигли залишити Крим.

При цьому більшість наших співрозмовників все-таки вважає, що в зникненні Черниша важливу роль відіграв його давній конфлікт з керівництвом Управління СБУ в Севастополі.

Як ми вже писали, 2 березня Аксьонов "призначив" керівника Управління СБУ в Севастополі Петра Зиму начальником главку СБУ АР Крим.

Уже 4 березня (очевидно, після спілкування з колегами) Черниш написав в соцмережі:

"Зима Петро Анатолійович спільно зі своїми посібниками хоче нагнути співробітників ГУ СБ України в АР Крим та УСБ України в м. Севастополь, щоб вони зрадили Український народ і прийняли присягу на вірність сепаратистам АР Крим та м. Севастополь. У разі відмови від державної зради есбеушників змушують написати рапорт на звільнення і залишити адміністративні приміщення СБУ. Тим особам, які зрадять національні інтереси, обіцяють збільшити заробітну плату і залишити службові квартири в їх власності ".
7 березня Василь опублікував фото будівлі Управління СБУ в Севастополі, на якому, за його словами, ще з 6 березня був закріплений прапор Російської Федерації. "Де Ваша честь, офіцери??? Чи ви тільки можете хабарі брати?" - запитував Черниш.
14 березня на сторінці Черниша відразу після перепосту повідомлення Сергія Хаджинова про зникнення автомайданівців, з'явився пост, де Василь називав імена власників автомобілів, які в ніч з 13 на 14 березня брали участь у погоні за Гриценком, Лук'яненко і Супруном. Судячи з усього, у Черниша на той момент ще залишались джерела в правоохоронних органах і доступ до баз даних.
Є також цікавий пост на сторінці Олексія Гриценко в Фейсбуці від 10 березня. Саме в цей день автомайданівці приїжджали до Севастополя і зустрічалися з Чернишем.

"У Севастополі співробітникам СБУ ставлять ультиматум: або присягають на вірність Криму (Аксьонову), або рапорти на звільнення. Це говорить Полєтаєв Олександр - керівник кадрів, від імені Зими Петра Анатолійовича, який зрадив народ України і є ставлеником Якименка".
Олексій не може сказати про це зі стовідсотковою впевненістю, але вважає, що швидше за все інформацію про Полєтаєва йому для публікації передав Василь Черниш.

Підполковник Полєтаєв Олександр Миколайович, помічник начальника управління (по роботі з особовим складом), начальник відділу кадрового забезпечення УСБУ в Севастополі, так само, як і його безпосередній керівник Зима, числиться в списках зрадників, опублікованих Службою безпеки України.

У СБУ нам повідомили, що розслідуваннями злочинів їх колишніх співробітників в АР Крим займається Головна військова прокуратура Генпрокуратури України. Справді, на наш запит надійшла відповідь від Військової прокуратури Київського гарнізону про те, що стосовно Полєтаєва проводиться досудове розслідування за двома статтями КК - дезертирство і державна зрада.
Ми запитали про Полєтаєва у його колишнього колеги, заступника начальника Управління Обертинського.

"Полєтаєв був кадровиком. Ясна річ, він був близьким до Зими і заходив до його кабінету частіше за інших", - коротко і без ентузіазму відповів Олександр Леонідович.

Де зараз Олександр Полєтаєв, нам невідомо.
Як і те, чи причетний він до зникнення Черниша.

Василь намагався донести інформацію про те, що співробітників СБУ Криму шантажує керівництво і схиляє до переходу на бік окупантів. Крім того, і Зима, і Полєтаєв, і інші колишні колеги Василя чудово знали про його громадянську позицію. При цьому вони перебували з ним у відкритому конфлікті. Так чи інакше, сукупність цих фактів наводить на думку про можливу зацікавленість колишнього керівництва СБУ в Севастополі в пропажі Василя Черниша.

Проте друзі Василя не втрачають надію його знайти.

"Ми не раз отримували відповідь від різних людей, що Васю просто десь грохнули, і все, - каже Гриценко. - Але поки ми не дізнаємося точно, у нас залишається три версії. Перша версія - все насправді так погано, як нам сказали. Друга - що його десь досі утримують. Але тоді незрозуміло, навіщо. І третя, дуже малоймовірна, але все ж: він працював під прикриттям і був засланим до нас агентом. А зараз продовжує роботу десь в спецслужбах, можливо, під іншим ім'ям... "
Розшуком Василя Черниша на підконтрольній Україні території займався Голосіївський райвідділ міліції (на той момент ще не реформованої в поліцію) - це наприкінці 2015 року з'ясував журналіст "Крим.Реалій".

Як нам вдалося дізнатися, дані про зникнення Черниша слідчими Голосіївського райвідділу були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще в травні 2014 року, після того, як до них надійшла телеграма про зникнення. Телеграма прийшла з офісу партії "Громадянська позиція", яку очолює Анатолій Гриценко.

У партійному офісі не знайшли цю телеграму у вихідній кореспонденції і не змогли пояснити, чому саме партія (членом якої Василь не є) звернулася в поліцію. Можливо, це пов'язано з тим, що Василь був активістом Автомайдану, як і син Анатолія Гриценка. Тоді політик активно виступав в українських медіа щодо необхідності термінових заходів зі звільнення заручників в Криму, серед яких в березні 2014 року опинився і його син. До партії міг звернутися хтось із друзів або родичів Черниша - можливо, вітчим.

Хоча Оксана Мороз стверджує, що вітчим мало цікавився долею Василя. За її інформацією, коли слідчі органи звернулися до молодшої рідної сестри Олександри з проханням здати аналіз ДНК для ідентифікації тіла в разі його виявлення, вітчим не дав дозволу на таку процедуру, пославшись на те, що Олександра закінчує школу і їй не потрібен додатковий стрес.

Складно зрозуміти, хто міг звертатися до рідних Василя з таким проханням: за нашою інформацією, поліція Голосіївського району у цій справі ніяких слідчих дій не проводила.

Більш того, під час порушення кримінального провадження за фактом зникнення Черниша слідчими поліції були допущені грубі помилки.

В ЄРДР зазначено, що Черниш Василь Володимирович зник безвісти 14 березня 2014 роки (хоча 15-го він ще виходив з близькими на зв'язок) в зоні проведення АТО в Донецькій області (при тому що антитерористична операція в Донецькій і Луганській областях була оголошена 12 квітня 2014-го), а не в Криму, як це стало відомо з відкритих джерел ще в квітні 2014 року.

З цими ж даними Голосіївське управління поліції ГУНП в Києві оголосило Василя Черниша в розшук як зниклого безвісти.
СЛІДСТВО
На наш інформаційний запит на ім'я начальника УП ГУНП Голосіївського району в м. Києві Сергія Куленка про те, з чим пов'язані такі, м'яко кажучи, неточності у справі, ми отримали чудову відповідь: наш запит долучений до матеріалів справи.
Недивно, що на момент публікації цього матеріалу ніхто зі знайомих, колег, родичів Черниша, з якими нам вдалося поспілкуватися, чи не був допитаний слідчими органами. Сигнали і трафік мобільних телефонів Василя також досі не відстежені.

За кілька тижнів до публікації нам стало відомо, що справа про зникнення Черниша передана до Прокуратури Криму і буде розслідуватися Управлінням Національної поліції по АР Крим.

"Слідчими органами" окупованого Криму розслідування зникнення Черниша не проводиться. Просто тому, що в Криму не було кому заявити про його зникнення.

Але якщо тіло Василя Черниша справді було виявлено, як припускають деякі його колеги, то не виключено, що в Криму велося слідство за цим фактом.

"Його цілком могли впізнати колеги або знайомі і захоронити, а справу закрити після закінчення терміну давності", - вважає колишній співробітник СБУ Євген С.
"Він не хотів ні в кого нічого просити. Він звик розраховувати тільки на себе. Вважає, що справжній чоловік повинен вирішувати свої проблеми сам. Він завжди говорить людям правду в очі, а це багатьох не влаштовує", - розповідає про брата Оксана, двоюрідна сестра Василя. Вона молодша за нього на п'ять років, в дитинстві вони досить близько спілкувалися. Коли Вася переїхав, вони щоліта зустрічалися в Криму, а приїжджаючи до Тернополя, він обов'язково відвідував сестру.

Оксана дає зрозуміти, що у Васі непрості відносини з рідними. Він не особливо ладнав з вітчимом, а мама ще чотирнадцять років тому виїхала до США і відтоді не спілкувалася ні з Оксаною, ні з її мамою, своєю рідною сестрою. Як часто вона спілкувалася з Василем, Оксана не знає.
ПРО ВАСЮ. ПІСЛЯМОВА
При цьому, стверджує Віола, подруга Василя, маму і свою рідну молодшу сестру Олександру він обожнює.

"Він все робив заради молодшої сестри. Сестрі потрібен телефон - Вася зі шкіри вилізе, щоб купити цей телефон, хоча у самого можливостей було небагато, - згадує Віола. - Я колись спробувала сказати, що мама ж його фактично покинула. Але він дуже різко зупинив мене. Мама для нього - це все".

Василю ще в дитинстві доводилося за себе постояти. Він виріс замкнутим, серйозним, цілеспрямованим.

Ми зв'язалися з однокласницею Черниша Галиною, вони навчалися разом у тернопільській школі №2.

"Він не був відмінником, але дуже старався, просто робив все, що міг і знав, вмів заслужити повагу. Був середнього зросту і спортивної статури. Але у нього був дуже мужній, серйозний погляд. Деякі його навіть трохи побоювалися, бо знали, що Василь ні перед ким і ні перед чим не мав страху, просто залишався незворушним", - згадує Галина.
Фото з домашнього архіву Оксани Мороз
І колеги по роботі, і майданівські активісти відзначають, що Василь завжди був одинаком і тримався віддалено навіть у революційній круговерті. Підприємець Дмитро, який кілька разів заходив до штабу Автомайдану поспілкуватися з Василем, згадує, що ніколи не бачив його в компанії інших активістів. Люди, які називають себе друзями Василя, насправді дуже мало знають про нього. Можливо, саме тому в перші дні після зникнення Василя мало хто звернув увагу на те, що він перестав виходити на зв'язок.

Звільнившись з полону і трохи оговтавшись, Олексій Гриценко та Наталія Лук'яненко нарешті забили на сполох: з Чернишем неможливо зв'язатися ні телефоном, ні через соцмережі. На початку квітня Олексій написав усім друзям Василя в Фейсбуці, але ніхто нічого не знав про його долю.

Перший час в Автомайдані не хотіли вірити в найгірше і навіть думали, що Черниш просто "заліг на дно".

"Ми думали, як представник спецслужб, він вирішив сховатися на якийсь час. Крім того, ніде не з'являлася інформація про його затримання ", - говорить Гриценко.

Судячи з усього, саме тому, що Василя ніхто не шукав, він не потрапив до списків на обмін, який, як ми знаємо від Андрія Сенченка, в той час ще активно здійснювався."

"Його не було на виду, він не був публічною особою, і в момент його зникнення просто нікому було зайнятися його пошуками
, - з досадою кажуть в Автомайдані. - По суті, він був ніким для депутатів, для адміністрації президента ..."

"Ніхто" для українських політиків, він явно був загрозою для окупантів.

Хтось зі співрозмовників нам сказав, що в нього склалося враження, що Василь "грає в агента 007".

Вивчивши всі обставини його життя і зникнення, ми можемо з упевненістю сказати: він не грав - він так жив.

Чи продовжує жити? Дуже хочеться в це вірити.
Made on
Tilda