Як витягали заручників
20 березня 2014 року на блокпосту Чонгар Україні повернули вісім її громадян, викрадених в Криму так званою "кримською самообороною", – в заручниках були командуючий Військово-морськими силами ЗСУ Віталій Гайдук, учасники Автомайдану, кримські активісти. Людей, захоплених підконтрольними російській армії і спецслужбам збройними формуваннями, звільняли і напередодні, і пізніше, аж до травня 2014-го. Але саме обмін на Чонгарі став точкою відліку нової реальності.

Ще навесні 2014-го в.о. президента України Олександр Турчинов, голова його адміністрації Сергій Пашинський, екс-голова СБУ Валентин Наливайченко розповіли в ЗМІ, що викрадених в Криму громадян вдалося обміняти на першого затриманого на території України російського диверсанта – офіцера ГРУ Генштабу Збройних сил РФ Романа Філатова. Називалися різні "пропорції" обміну. В одному з інтерв'ю Турчинов заявляє, що це був обмін кількох офіцерів російських спецслужб на "Мамчура разом з іншими військовополоненими і полоненим сином Гриценка". Валентин Наливайченко в одному з коментарів згадує, що Філатов був не єдиним затриманим тоді диверсантом, але інші були передані прокуратурі. За його словами, саме грушника в березні 2014-го "обміняли на автомайданівців".

Нас цікавили люди, які брали безпосередню участь в переговорах, тримали в руках списки на обмін і можуть знати, чому когось вдалося витягнути з підвалів і з гауптвахт, а когось – ні.
На знімку зліва направо: Анатолій Ковальський, Михайло Вдовченко, Сергій Супрун, Юрій Шевченко, Олексій Гриценко, Максим Кривиденко, Андрій Щекун. Чонгар, 20 березня 2014 року, післе передачі активістів на материкову частину України. 9 вересня 2017 року, фактично під час підготовки цього проекту, Максим Кривиденко загинув у зоні АТО в Донецкій області. Він служив у 28-й окремій механізованій бригаді Збройних сил України.
У відносно недавньому інтерв'ю Валентин Наливайченко, який очолював Службу безпеки України на момент початку окупації Криму, розповідав про вашу роль у процесі повернення захоплених громадян України навесні 2014 року. Зокрема, за його словами, саме ви доправляли затриманого спецслужбами офіцера ГРУ Романа Філатова в російське посольство для подальшої передачі його в Росію. Чи правильно ми розуміємо, що ви з української сторони курували переговори і обмін на той момент?
ОБМІН НА МЕЖІ ЗРИВУ
Орієнтовно 10 березня Турчинов попросив мене зайнятися проблемою кримських заручників. Це було пов'язано з тим, що я житель Криму в сьомому поколінні, був віце-прем'єром в трьох урядах Криму, з 2002-го по 2006-й – депутат кримського парламенту. В Криму я знаю кожну собаку. Звісно, я погодився. Для достатнього статусу своїм указом Турчинов мене призначив виконуючим обов'язки заступника голови Адміністрації Президента.
Я почав виходити на різних кримських персонажів і з'ясовувати, від кого залежить звільнення заручників. І знайшов генерала Кузнєцова, якого я знав ще з часів, коли він був командувачем 32-го армійського корпусу Збройних сил України в Криму на початку 1990-х років. Досить складний персонаж, проросійськи налаштований, брав участь у різного роду сепаратистських проявах в 1992 році, потім поїхав служити в Російську Федерацію і протягом довгих років не з'являвся. Я знайшов його контакти, на той момент в Криму він числився "міністром оборони Кримської Республіки".
Андрій Сенченко навесні 2014 року обіймав посаду в.о. заступника голови Адміністрації Президента. Ми розпитали його про те, як відбувалися перемовини.
Нам, до речі, вдалося навесні 2014 року зафіксувати Кузнєцова на відео напередодні "референдуму", 15 березня, в компанії Бородая (Олександр Бородай - російський політтехнолог, що брав активну участь в анексії Криму, пізніше був одним з творців «ДНР» і очолював «раду міністрів» псевдореспубліки. - Ред.) і озброєних осіб без розпізнавальних знаків, в готелі «Москва» в Сімферополі...
Так ось, він підтвердив, що низка осіб затримані і знаходяться в різних місцях, але потрібно виходити на Міністерство оборони Російської Федерації. Мені, як заступнику голови Адміністрації Президента, вдалося це зробити. Як тільки я поставив запитання про кримських заручників, отримав відповідь: віддайте нам Романа Філатова. Чесно скажу: я поняття не мав, хто це. Турчинову це прізвище теж не було знайоме. Зв'язались з Наливайченком, і він повідомив, що Філатов – російський грушник, який близько трьох років жив під чужим прізвищем на території України і якого нещодавно затримали між Кримом і Херсонською областю.

На той момент у мене був список з 18 кримських заручників, дев'ятнадцятим був син Мустафи Джемілєва. Я запитав: "Що будемо робити?" Турчинов каже: "Спробуй Філатова обміняти на усіх".

Після прийняття принципового рішення, розпочалися переговори про обмін. Їхній перебіг був непростим, але домовитися вдалося. Єдине – щодо Хайсера Джемілєва, військові відповіли, що він знаходиться не у них.

В якості контакту зі сторони окупантів керівництвом Міноборони Російської Федерації був визначений генерал Сердюков, тоді він був заступником командуючого військами Південного військового округу. З нашого боку відповідно – я.

Було узгоджено певну процедуру.

Зі списку 18-ти – найскладнішим для переговорів з Російською Федерацією був адмірал Гайдук (віце-адмірала Сергія Гайдука було призначено командувачем Військово-морських сил України 7 березня 2014 року, після того як його попередник контр-адмірал Денис Березовський перейшов на сторону РФ. - Ред.). Гайдук намагався давати якісь там команди про виконання вимог Статуту вартової служби (застосування зброї в певних ситуаціях), тому відносно нього Москва займала достатньо жорстку позицію. Та все ж їм надто потрібен був Філатов, оскільки це був перший затриманий російський грушник. Це потім вони вже їх не рахували. Так само, до речі, як пізніше, в серпні, Путіну було принципово забрати десять російських десантників, яких взяли в полон на Донбасі. А потім таких уже хоронили в безіменних навіть не могилах, а ямах.

Але на той момент, наскільки я розумію, питання з того боку було на особистому контролі Путіна.

Передача Філатова в російське посольство відбулася близько 11 вечора. Мені його передала СБУ, я завів його в посольство, далі – ідентифікація: його фотографували, кудись фотографії передавали... Коли вони переконались, що це той Філатов, який їх цікавить, перша частина процедури закінчилась.

Друга частина передбачала наступне: в районі 5 ранку я повинен був знаходитися на вході в залу офіційних делегацій аеропорту в Борисполі і очікувати приїзду військових аташе Російської Федерації і Філатова, далі – посадити їх на 6-годинний рейсовий аеробус на Москву. Синхронно о 5 ранку повинні були підвезти наших 18 заручників на Чонгар, де їх прийме спеціально призначений для цих цілей офіцер СБУ.

Напередодні, щоб не виникало ніяких труднощів, Наливайченко передав мені контакти офіцера СБУ, прикомандированого в Борисполі.

Але труднощі почалися ще вночі.

Після передачі Філатова посольству, повинно було з'явитися звернення Шойгу стосовно безперешкодного виїзду з Криму Гайдука, але в обумовлений час публікації не було, почалися нервові прояви. Хтось з моїх колег сказав: ну все, тепер ти будеш сидіти в тюрмі. Ну, сидіти – значить, сидіти... Але зрештою, передзвонили з Мінооборони Росії і пояснили, що хакери зламали їхній сайт і тому вони не можуть розмістити обумовлене повідомлення. Після ще 40 хвилин нервування ми були проінформовані, що повідомлення розміщене на сайті ТАСС.
В 5:30 я приїхав в Бориспіль, дочекався приїзду Філатова і військового аташе. Останній безперешкодно пройшов на посадку, а з Філатовим виникла проблема, так як у нього не було паспорта, тільки видана посольством довідка. Представниця служби авіаційної безпеки заявила, що без паспорта вона Філатова не пустить. Це була пряма загроза зриву операції. Я спробував залучити співробітника СБУ, але він щось промимрив – мовляв, що я можу зробити, – і все. Чесно кажучи, Філатова довелося буквально коліном проштовхувати, і нарешті він опинився в літаку.

Все це відбувалося на фоні дзвінків з Криму від генерал-лейтенанта Сердюкова, який повідомляв, що вони спізняться хвилин на 50. До 6 ранку вони не встигали підвезти наших заручників, так як збирали їх усю ніч по всьому Криму (до того ж, знайшли лише 13, але по решті гарантують, що знайдуть і віддадуть). Крім того, по обидва боки дороги на Чонгар-Сиваш на асфальт постійно наносить сіль, і дощ створив аварійно небезпечну ситуацію. Паралельно практично усю ніч, з моменту, коли я передав Філатова в посольство, до мене надходили дзвінки від керівництва Міноборони РФ: мовляв, ви лише нас не підведіть, а ми гарантовано все виконаємо і перевиконаємо.

Літак, на якому повинен був полетіти Філатов, – рейсовий. Якщо зараз влада може знайти якісь причини і затримати рейс, то на той момент царювала цілковита некерованість. Потрібно було приймати якесь рішення. І я вирішив все таки відпускати Філатова на свій страх і ризик.

Я повернувся в залу офіційних делегацій. Зрозуміло було, що ситуацію потрібно контролювати до кінця. І ось пройшло хвилин 20 – і мені зателефонував аташе, повідомивши, що прикордонники «вицарапали» Філатова з літака. Я почав обдзвонювати керівництво СБУ, відповідь була такою: нам же на Чонгарі не передали заручників. На що я сказав одному з найближчих підлеглих Наливайченка: давай вирішимо, хто відповідає за операцію – ти чи я. Він одразу: раз ви – питань немає. Мені довелося ще раз знайти Філатова, взяти за руку і заштовхати в літак.

А уся ця кавалькада з заручниками запізнилась приблизно на 1 годину 20 хвилин. Тоді на Чонгарі передали 13 людей, протягом ще кількох днів – ще п'ятьох. Загалом, якщо можна так висловитися, за Романа Філатова «в розстрочку» вдалося забрати 40 людей.

Останнім, сороковим, був офіцер військової розвідки, капітан першого ранга Калачов, який пережив 20 ночей допитів, вивезення на розстріл з автоматною чергою над головою. Він, до речі, єдиний зі списку, якого передали "по-іншому". Його викинули на трасі між Сімферополем і Севастополем з легкової машини, немитого, неголеного три тижні, без копійки грошей. Він узагалі думав, що насправді його везуть на остаточний розстріл...
Хто саме передавав вам списки заручників і хто займався їх формуванням?
Списки я отримував від Турчинова, а він ймовірно – від Служби безпеки.

Я пам'ятаю практично усі імена. Частина списку – цивільні, частина – військові. Хтось з тих, хто був затриманий, утримувалися в відносно цивілізованих умовах, когось кидали "на підвал".

Була і плутанина. Наприклад, один з прикордонників, якого я шукав, як виявилось, уже служив на континенті.

У мене не було своїх власних ресурсів і часу, щоб перевіряти інформацію, тому я виходив з тих списків, які отримував від Турчинова, а той – від СБУ.
По суті ці люди знаходилися саме під контролем російської армії.
Так, російської армії і всієї цієї бандитської аксьоново-кузнєцово-чеченської публіки. Скажемо так, нерегулярних формувань, які перебували під контролем російської армії.

З приводу вивозу кожного з цих людей ланцюжок дій узгоджувався мною з представниками керівництва Міністерства оборони Російської Федерації аж до того, коли його відпускають, чим доправляють до Чонгара. Я знав, хто передає і хто приймає.

До речі, з офіцером СБУ, який зустрічав наших заручників на Чонгарі, особисто я познайомився уже роки через два після цих подій, коли він був у Києві і зайшов на чашку чаю.
В який момент ця ваша діяльність щодо переговорів була припинена?
В кінці квітня – на початку травня. Армія (Російської Федерації. - Ред.) заявила, що надалі вони вже не керують ситуацією в Криму. Подробиць мені, звісно ж, не пояснили, але для себе я зробив висновок, що Крим перейшов під контроль ФСБ та інших структур. А у мене паралельно з'явилась функція щодо виведення нашого озброєння, евакуації сімей військових, ліцеїстів, курсантів…

23 березня 2014 року українським керівництвом було прийняте політичне рішення про виведення наших військ з Криму. Я, скільки міг, намагався опиратися на своєму рівні такому рішенню, але мотив був такий: немає можливості утримувати ситуацію під контролем. Я не обговорюю зараз це рішення. Важливо, що в результаті переговорів вдалося добитися рішення тієї сторони. Воно було оголошено 28 березня в кабінеті Путіна на їхній звичний постановочний манер: Путін з одного боку стола, Шойгу – з іншого, десь з боку стоять телекамери. І Путін говорить: "Сергей Кужугетович, надо, чтобы украинские военные со своим вооружением, со своими знаменами, если это возможно, спокойно покинули территорию Крымского полуострова". Той відповідає: "Так точно. Есть!" І 31 березня ми з покійним уже генерал-полковником, на той момент заступником начальника Генштабу ВСУ Геннадієм Воробйовим на військовому борту вилетіли в уже окупований Крим. З нами були ще генерал-лейтенант Володимир Аскаров і три офіцера Генштабу за напрямками: флот, авіація, сухопутні війська. Ми прилетіли в Гвардійське під Сімферополем, звідти – в супроводі російської військової служби правопорядку приїхали в Севастополь, де проходили переговори.

Зі сторони Росії переговорну групу очолював генерал армії Дмитро Булгаков, заступник Шойгу. Усього з їхнього боку були присутніми близько двох десятків людей – генералів, адміралів. Спочатку вони намагались нам за стіл посадити Березовського (Денис Березовський – колишній командуючий Військово-Морськими силами ЗСУ, який перейшов на сторону окупаційної влади в Криму. – Ред.), але я сказав, що в такому випадку ми припиняємо будь-які розмови, піднімаємося і їдемо геть. В результаті Чорноморський флот був представлений не нашим зрадником Березовським, а віце-адміралом Олександром Носатовим, на той момент начальником ГШ Чорноморського флоту. З боку РФ був також командувач військами Південного військового округа генерал-полковник Олександр Галкін, генерал-лейтенант Андрій Козлов, який командував залізничними військами і пізніше відповідав за логістику усіх перевезень з російського боку. Нам намагались нав'язати абсолютно неробочу схему виведення озброєння, але в значній мірі її вдалось поламати. Військова техніка передавалась з початку квітня до середини червня. 16 червня 2014 року виведення озброєння було зупинене за ініціативою Росії, у зв'язку з загостренням ситуації на Донбасі, яку, власне, вони самі і створили.
Повертаючись до теми заручників: виходить, що від Адміністрації Президента приблизно з початку травня переговорами про захоплених в Криму громадян України ніхто не займався?
Зрозумійте правильно: це в принципі не функція Адміністрації. В силу певних обставин мене просили за це взятися, але наші можливості до кінця квітня – початку травня були вичерпані. Саме у зв'язку з тим, що російська сторона змінила руку. З тієї можливості, яка утворилась, витиснули максимум. Далі цими питаннями уже займалася ФСБ, а у нас це в принципі функція Служби безпеки.
Текст: Марія Томак, Ольга Решетилова
Made on
Tilda